<< Главная страница

Планетник



Категории Борис Харчук ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Мене послали в село Вербiвку агрономом. Там я жив на квартирi в старенькоï бабусi Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рiкою, лiсом i собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповiла менi легенду про Планетника. Планетник був маленьким хлопчиком, вiн, як усi ми, прилетiв iз вирiю казки на свiй берег. Мати поралася на городi, вiн сидiв на вiкнi й спостерiгав. Рiс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумiв ïхню мову. Навколо хати навеснi розцвiтали квiти. Хлопчиковi дуже хотiлося щось посадити, посiяти. Навеснi мати дозволила йому пересадити нарцис iз-пiд хати на город. Хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. Якось вiн прийшов, а квiтка розцвiла нiби з його долонь — i вони поцiлувалися. З цiєï весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. Жодне з них не пропало. Потiм став пасти гусей. Милувався рiчкою, деревами, небом, намагався збагнути ïхню мову. Раптом набiгла хмара, а за нею пiшов дощ, град. Прибiг додому — квiтка нарциса була вже зламана. Малий розгнiвався, пiдняв кулачки до неба й став проганяти хмару. I та нiби послухалася його, пiшла далi. Мати бiдкалася, що побило всю городину, а хлопець пiсля цiєï пригоди надовго захворiв. Довелося йти до знахарки. Знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потiм стала па колiна перед хлопцем i сказала: Краса безборонна i беззахисна у свiтi, а тобi ïï утверджувати... Iди... Поки дiйшли додому, дитина була вже здорова. Серед сiльських дiтей вiн виявився найвправнiшим, тому заздрiсники м'ячик у нього вiдняли, а його прогнали. Мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. От i блукав вiн самотою. Уже став чередником. Дивний iз нього пастух — не кричить, не галасує, худоба вся цiла, напасена. Тiльки нi до кого, окрiм як до берези, прихилитися. Милувався красою лiсових квiтiв, думав, як ïï зберегти. I вирiшив поселити все це у своє серце. Тiльки так сказав, розсунувся бузиновий кущ — i з нього вийшов дiд Капуш, заввишки з лiкоть, а борода в сiм лiктiв. Сказав, що чередник призначений йому в учнi, що ïх чекають великi справи. Чередник вiдповiв, що не може кинути матiр, що вiн любить ïï, навiть коли та його сварить. Капуш перестав насмiхатися над хлопцем i сказав, що йому якраз i потрiбнi такi правдивi та вiрнi помiчники. Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повiв його на гiрський шпиль, показав на зоряне небо i сказав, що все на землi залежить вiд небес, вiд життя сонця. I хай не боïться: мороку немає, є тiльки недоступне, незвiдане. Вiдтодi чередник став ще задуманiший. Але жодноï злоï думки не було в його головi. Йому хотiлося бiльше дiзнатися про свiт. Несподiвано з'явився Капуш i став розказувати про зелену книгу землi. Усi залежать вiд зерна: людина, звiр, пташка. Краси людини без землi i краси землi без людини немає. Найвища радiсть людини — орати й сiяти. Сила кожного таïться в силi його душi. У лiсi живуть Лiсовики й Лiсовки, Полiсун — пастух вовкiв, у водi — Водяник. Землянi духи стережуть скарби землi. Лiто — молода дiвчина, а Зима — стара баба. Земля — найпривiтнiша людська домiвка, i кращоï не знайти. Чередник запитав, чому вiн усього цього не бачить, а Капуш вiдповiв, що то через байдужiсть i недбальство. Треба вчитися спостерiгати, все пiдмiчати. Забуяла нова весна, i Капуш розповiв юнаковi, яке зiлля допомагає людинi й худобi, а яке — шкодить. Учив, що свiт тримається на любовi й терпiннi. А ще — думаннi. Мати сказала, що тепер хлопець має братися за плуга. Коли той рано виïхав у поле, все село смiялося — безголовий. Травень був без дощiв: хто пiзно посiяв, у того не вродило. А в нього вродило. Наступного року iз сiянням не спiшив: знав за прикметами, що ще будуть морози. Знову в нього вродило, i всi в селi вирiшили, що вiн знається з нечистою силою. Юнаковi було кривдно за тупу й слiпу заздрiсть людей. Влiтку гроза знищила весь урожай, i юнак був дуже злий. Знову з'явився Капуш i сказав, що вiн — людина, повинен боротися, пiзнавати, шукати правди у трьох коренях — у землi, у небi й у самому собi, в своïй душi. Хоче осiдлати хмару, бути Планетником — хай спробує! Пiсля зливи почалася спека, все горiло. Юнак вирiшив викликати дощовi хмари. I в нього це вийшло! Планетник весь час працював — вiдводив зайву воду, садив дерева, сiяв, орав. Усе село по ньому звiрялося. Умiв усе — ковалював, шив, лiкував худобу, дiтям робив iграшки. I нiколи не ходив до корчми. Над усе любив землю й хлiборобство. I земля йому щиро вiдповiдала тим же. Юнак усе думав, як йому осiдлати хмару. Пiдкидав капелюха, прив'язував до чотирьох кiнцiв хустинки камiнець i спостерiгав, як вони лiтають. Вирiшив пошити з полотна великий мiшок, наповнити його вiтром i полiтати. Але повiтря не трималося, тому Планетник вирiшив просмолити мiшок. Нiхто й не здогадувався, що вiн готується до польоту. Настав березень. Подули сильнi вiтри, все висохло. Люди благали Планетника накликати дощу. I вiн прикликав. Пiсля того знову взялася спека. Надумав Планетник летiти, та люди його випередили. Прийшли й в усiх нещастях звинуватили. Ледь не вбили. Пан наказав заарештувати Планетника. А на всiх людських обличчях одне — ненависть i нетерпець. Стара мати побивається з горя. Коли сторожа поснула, перед матiр'ю розцвiв нарцис i сказав, щоб вона вiдчинила дверi холодноï i випустила сина. Планетник взяв нарцис, мати його благословила, i вiн простився з нею — пiшов ставати над громом. Серед ночi на горi спалахнуло вогнище. З вогню пiднiмалася куля. Задзвонили дзвони. Вдень Планетника шукали, але не знайшли. Чи в небо злетiв, чи в землю запався — нiхто не знає. Таку легенду розповiла Олена Булига. Коли менi тоскно, я згадую Планетника й чую, як у небi дзвонять дзвони. Коментар Повiсть-притча Б. Харчука Планетник має в собi багато казкових, фантастичних елементiв. Але головна думка ïï ясна: треба навчитися жити в гармонiï з природою, безнастанно трудитися, боротися за здiйснення своєï мрiï. У життi часто буває, що талановитих, неординарних людей ображають, цураються, зневажають. А тi все одно не вiдступаються вiд своïх принципiв добра й справедливостi, людинолюбства. Одвiчною мрiєю людини було навчитися лiтати. I ця мрiя здiйснилася завдяки таким, як Планетник.

Метки Планетник, БОРИС ХАРЧУК, ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ, ЛЮДИНА?, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ — ЛЮДИНА?, ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ, ЛЮДИНА, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Планетник


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация